Я проходжу тихо по своїй кімнаті.
За вікном прозорі сиві тумани.
За вікном величні, дивні і крилаті
Пролітають в безвість сині птахи-сни.

У краях казкових десь блукають діти —
Так спокійно й рівно дихають вві сні…
Тільки я не знаю, плакать чи радіти,
Що таке бентежне небо й восени?

Золотавий місяць з хмарок сплів мережу,
Притаївсь і ловить птахів чарівних.
І в німій тривозі я за ними стежу:
Якщо вловить, знищить — що робить без них?!

Догорають квіти… Чи скінчився шлях мій?
Чи минуло літо? І невже — зима?..
Золотавий місяць не впіймає птахів, —
Так і я не зможу їх вловить сама!..

Вітер чеше ночі зоряне волосся,
Вітер розвіває сиві тумани.
А навколо — спокій. А навколо — осінь,
Тиша, і самотність, і дитячі сни.