Опубликовано: 2007.06.03
Поэтический раздел: Медитативная лирика

Николай Винграновский

* * *

Стоїть мені моя гірка зоря…
Моя єдина зоре-пересмуто,
На землі злі, на зморені моря
Твій віщий погляд сяє мені люто.

Ти бачиш, моя зоре, крізь пітьму,
Як зв’язаний своїм я власним домом,
Своїм убогим домом, що йому
Живу я, зоре, віща моя мово.

Кричить-горить занедбаний мій дім,
Мій дім убогий ладен старцювати,
Горить усе з-під ніг, з’їдає душу дим,
А ниву й не засіяно, щоб жати.

Не встиг ще знять коромисла з плеча,
Як відра вже порожні, наче сниво…
Вже стільки всього впало, що аж дивно,
На серце, на тоненьке, як печаль.

Вже стільки тої лютежі і стугни
Перебуло на нашій голові,
Але дивись — ще мрії в нас живі,
І щастя, і добро нам мокрі чола студять…

Мій віщий знаку, сестро золота,
Моя єдина воле-пересмуто,
Гори мені хоч мить на всі мої літа,
І погляд твій мені хай сяє люто.

1965
© Николай Винграновский
Текст выверен и опубликован: модератор

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Источник: https://poezia.org/ru/id/6068/
Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

2003-2025 © Poezia.ORG