Стоїть мені моя гірка зоря… Моя єдина зоре-пересмуто, На землі злі, на зморені моря Твій віщий погляд сяє мені люто. Ти бачиш, моя зоре, крізь пітьму, Як зв’язаний своїм я власним домом, Своїм убогим домом, що йому Живу я, зоре, віща моя мово. Кричить-горить занедбаний мій дім, Мій дім убогий ладен старцювати, Горить усе з-під ніг, з’їдає душу дим, А ниву й не засіяно, щоб жати. Не встиг ще знять коромисла з плеча, Як відра вже порожні, наче сниво… Вже стільки всього впало, що аж дивно, На серце, на тоненьке, як печаль. Вже стільки тої лютежі і стугни Перебуло на нашій голові, Але дивись — ще мрії в нас живі, І щастя, і добро нам мокрі чола студять… Мій віщий знаку, сестро золота, Моя єдина воле-пересмуто, Гори мені хоч мить на всі мої літа, І погляд твій мені хай сяє люто. |