Радуйся Поділля

Дар найсвітліший – бачити незрячим.
З подільських руж возрадувався світ.
Тут рід – у лонах Божих еманацій
живе в раю, в гаях власних угідь.
Тут хліб і сіль, і просто добрі люди,
тут  п’ють вустами мед, що не кажи,
мій рай – мій край, як Божа іскра,  всюди
найпочутливіший,  бо навіть мурашки
тут з Господом  сміються, що є духу.

У золоті подільського розливу
біла лебідка удається в діву,
пірнає в чисте, Боже джерело,
здіймає біле трепетне крило.
В Славутича очей не позичати,
щоб Божу силу річки розпізнати.
Тут дихає земля у вічнім возі
і творить рай Поділля, як  і досі,
по-різному впадають в Чорне горе
Славутич і Крилата Божа річка,
голублені небавом в одне море,
щоб Україна сяяла і вічно
з подільських руж радів цей Божий світ.