Сумував, перезирав, радів, пов’язалась в радості ця біль. Потурає нам горе-віщун, роззявляє жахи-лихоліття, і нівроку ніжаться всі міццю не чим іншим, як надії літа. Казус провіщає їдке сонце, не сьогодні – очі золоті. В полинах зів’яли фарби зовсім, синій птах покори на воді, Є безжальність синя, в синій рамці; є рожево-синя тишина; голубий тай покидь ставить крапки, бо поклякли душі край села. Рожевіє конопата хмара, пелехата чорна, як біда, покуйовджена у птаха мара, а байдужість просто ллє з відра. Проводжає показ досвіт-пори. Сумніви - мучителі мої, траєкторія струни мені говорить, провисають байди-громові, Сокіл-сонце в серці іржавіє. Ай, крута дозрілість і краса. Просюрчав солодкий голуб-вієм. Залицяйся муляр образам. Рудуватий позіхнув фанатик, хамуватий леле-зозуля. Я зірчатий вмію дошкуляти, притлумити скнару божества. Зизуваті пестинки-зупинки. Заповзявся щур-руїнник-час, Відіспалися філософи у Дімки, Білограй, язичище, безчас… Сумував, перезирав, радів, пов’язалась в радості ця біль.
|