Шукати спільну? Де вона?
Є рідна, вже напівзабута
(мов амнезійного вина
віками діяла отрута) —
і та, що, начебто, могла
нас поєднати до загину,
що обіцяла два крила —
чи не хрестом лягла на спину?

А що співцеві? Залюбки —
про що завгодно — хоч якою —
аби не купчились думки,
що не дають, бува, покою.
Кого шукати? Взагалі —
близькі по духу, не по крові —
ви є на лагідній Землі?!
Уже і сніг упав на скроні...

І лиш дитинства дивний джміль —
гуде – про що – і сам не знає.
Та пісня лине звідусіль
і знов у куряву пірнає.
І давнім шляхом навпростець,
крізь полини й білоголовник
іду — сама собі митець,
суддя, і Бог, і співрозмовник.