А горло й досі не загоїв
Рецептом стиснених зубів
Поет, що наче привид Гойі,
Годує чорних голубів.

Він влучно гатить по мішенях,
Але, мов давнішній зарік,
Обачно носить у кишенях
Свій непропечений пиріг.

Спокійних днів пожовкла смальта
Докупи зліплює роки,
Та рвуться решетами пальта
Від чорних кігтиків цупких.

Поет блює сухим верлібром,
Важкі сліди лишає скрізь.
А в сірім небі над Берліном
Нечутно крила пронеслись…