Окраєць хліба,  мій старий навчитель,
Торкне легенько мудрістю й теплом
Душі давно небілену обитель,
І спогад вже чаклує над чолом...

І речі оживають, як в дитинстві,
Он  стіл поскрипує, а шафа – про своє,
Перебираю пам’яті намисто,
І все простим, як витоки, стає…

Під стелею зажурена колиска
Принишкла у чеканні-самоті,
Так, ніби жде, а раптом доня пискне –
Ні, тихо все, надії ці пусті…

Заквітчаний причілок, мов до свята,
Заждався наче зграйку дітлахів.
На клекіт озоветься тужно хата,
З дороги виглядаючи синів,

І знову тиша. Хліб – старий учитель
Торкне легенько маминим теплом
Душі давно покинуту обитель,
Й розкаяння  …парує молоком.