Шляхи перехрестились, збіглись, як светри, країни.
В кутку зажурились незаймані ще домовини.
Зима постаріла без снігу і стогне на дворі.
Ми в місті, ми разом і тяжко коханням ми хворі.
Чорніє від часу міська страхітлива споруда,
Фіранки на вікнах-- бавовна, чи може полуда.
В кімнаті великій поволі життя вичахає...
Кохання мотив лине з вуст твоїх та не стихає.
Ми виживем разом, хай місто поволі вмирає.
Й архангел на небо розгублені душі збирає.
Ми віримо в літо, у вічність, у вимір безмежний,
І мертвих, як пастки, цураємось ми обережно.