Шоколадиться в залі скульптура,
Золотіє на площі карета.
Та не чує нявчання від Юра
Гостровуха лисиця Ельжбета.

Рейки пилами пилять бруківку,
Хідники стали вужчі за ліжка,
І повітря примарного плівку
Рве трамвай — роздратована кішка.

Монументи заламують руки,
Конвульсують у звичній халепі;
Сипле порох з будинків на бруки,
Гниє річка в бетонному склепі.

Брак води і життєвого хисту —
Це мій Львів, неврятований митар.
Мабуть, зникне з туманом це місто,
Як сказав Достоєвський про Пітєр.