Рецензія на збірку М. Шошанні «ОРАНЖЕРЕЯ АЖУРНОГО ЖАНРА» (Винница, Континент-прим, 2003.— 108 с. Ил.) Матеріал опубліковано в журналі «Книжник-review» № 21, 2003 р.

     Платон стверджує — всі митці є лише медіумами, через яких говорять незримі духи, і ці духи постійно між собою сваряться. У свою чергу наш сучасник Микола Шошанні щиро зізнається: «В процесі творіння віршів нерідко і я відчував себе часткою Бога і навіть самим Богом, а коли це відчуття пропадало, тоді брався за написання есе». У його новій російськомовній книзі «ОРАНЖЕРЕЯ АЖУРНОГО ЖАНРА» є все: і божественне, і не дуже... Тобто і вірші, і есе.

    По-перше, цю витончену книжку просто приємно тримати в руках. Своєю поліграфією вона завдячує провідному видавництву Поділля «Континент-ПРИМ», а тендітністю і гармонійним смаком в оформленні — невтомному на ідеї художнику Анатолію Дикому.
    Це — третя поетична збірка Миколи Шошанні, тонкого лірика і прозорого філософа. Після двох україномовних сугестивних книжок («Віражі ілюзій», 1999; «Птах небесний», 2001) автор вирішив оприлюднити і російськомовний сегмент своєї творчості — лірику, іронічні замальовки, есе і просто короткі думки, названі «фразами з приводу та без».
    По-друге, тим, хто не хоче обмежитись тільки бажанням поніжити долоні дотиком до гарної палітурки, скажу, що, за простими, на перший погляд, словами, усередині книги прихована безодня авторського відчуття світу, людських мрій і сумнівів. Сповідальний синтаксис рядків, соковитий акмеїстичний вокабуляр Шошанні з необтяжливого абсурду асоціацій перетворюються на невловимо-легкий лад, єдиний текст, що є результатом метафізичних пошуків таких споконвічних понять, як «сенс Буття», «людська Душа». До речі, ці авторські надбання самі перетворюють всесвіт. Зразки? Тут читачеві вже не обійтись без того, щоб не зазирнути під обкладинку.
Уречевлювання примар Шошанні відбувається за канонами В. Набокова, який бачив світ як схованку видумок і був віртуозом творити оживлену містерію.
    Фантазійні уяви воскресають. І ось вже «божии коровки пасут своих телят», ліричний герой примічає «боа на баобабе», псевдореальну тварину-мутанта «необыка обыкновенного» і квіти, які «Честно оранжевый морж поливает / В оранжерее ажурного жанра».
    Квінтесенцією поетичних доробок, напевно, може служити дещо дивне зізнання автора: «Я, алхимик, из росы и фигни  / Вызываю чувства мыслей-стихий..». А його роздуми в есе про «німу мову», яка удобрює поезію образами, поетів як «секретарях незримих духів» і взагалі про мистецтво, що живиться деталями, — не тільки цікаві, але й повчальні. Не менш цікавим для людей, причетних до творчості, може стати і есе «О формуле поэзии».
    Поет тішиться малим, але для людини мистецтва коштовним — вивіреним словом, деталлю, ажурним завитком думки: «Радость автора от короткой и меткой фразы сопоставима с радостью водителя, которому удалось развернуть свой рефрижератор в противоположную сторону в пределах тротуара».
    Недарма в добірці є вірш, присвячений поету В.Вишневському, майстру віршів-слоганів. Шошанні не тільки полемізує з Вишневським, але й відчуває в ньому брата, відстоюючи тезу, що вірш повинен бути викристалізуваним, коли слова розташовуються в єдино можливому порядку, ніби атоми в молекулі.
    Саме тому так багато у Шошанні спостережень та висловів, які жадають постати ідіомами. Але у своїх прагненнях та намаганнях поет іде далі, стверджуючи: «Плох тот стих, который не желает стать песенкой». Вірші, які стали пісеньками, позначені у книжці скрипковим ключем.
    В унісон з книгою виглядає і однойменний CD-диск російськомовної авторської пісні «ОРАНЖЕРЕЯ АЖУРНОГО ЖАНРА».(це третій диск автора, два перші були україномовні). І там зроблено все добротно. Аранжування мотивів Шошанні, його український акцент на шиплячих приголосних і сонорних, харизм голосового тембру, але все-таки в першу чергу тексти пісень зацікавили провідне московське музичне видавництво «Восточный ветер», яке спеціалізується на авторській пісні. Однією з особливостей авторської пісні є та, що ці пісні не завжди сприймаються слухачем з першого разу. А таємниця заглиблення у Слово і якесь споріднення душ відбувається тільки тоді, коли голос автора «...без гриму і гримас...» (Л. Костенко) залишається наодинці зі слухачем і підсвідомо проходить жорстоку перевірку тим же слухачем, як мінімум, за параметрами: яка глибина думки є в пісеньках, що може сказати нам автор такого, чого ми самі не запримітили, чи захочеться нам ці пісеньки прослухати повторно тощо. Про це все прекрасно знають продюсери (авторська пісня в Росії давно вже стала вагомим сегментом бізнесу, споживачами якого є інтелектуальна еліта), і перед тим, як видавництво буде вкладати гроші у свої проекти, автор проходить найжорстокішу перевірку багатократним прослуховуванням тими ж продюсерами. Відзначимо, що майже невідомому, або як кажуть «широко відомому у вузьких колах» вінницькому автору Миколі Шошанні вдалось пройти таку перевірку і стати одним з небагатьох українських бардів (на жовтень 2003 року таких авторів поки що три), сольні диски яких вийшли в Москві і, до речі, продаються там за дуже високою ціною.
    Хтось скаже: «Отака дивина! Ну й що такого? Інколи забавні «Комплимент для поп-звезды: «Вы самая великая среди поющих поп», інколи химерні «... забыв о ночном дурдоме/ Я радостно отправляюсь в родимый дневной дурдом» інколи політичні карикатури „Безликость выбора великая страна / Принять готова с распростертыми руками…».фрази, віршики і пісеньки, які ми досхочу чуємо в КВК по телевізору».
    Але при більш прискіпливому погляді крім іронії в «ОРАНЖЕРЕЕ АЖУРНОГО ЖАНРА» ми зустрічаємо думки, які важко окреслити рамками так званого «чергового меню КВК», наприклад, таку: «Но всё ж смешнее нету зрелища, когда / Хохочет клоун на больничной койке.../ Вы, может, видели?.. Ну, как, смешно?.. И мне смешно..», або таку: «Всё, что ни делается, делается для детей, ценителей и завистников».
    Не виключено, що не тільки в Москві, але й в Україні колись знайдуться цінувальники, які захочуть відкрити для себе творчість (в тому числі і україномовну) вінничанина Миколи Шошанні. Як мінімум, вони про це не пошкодують, а для автора, можливо, ще настануть і такі часи, коли він перегляне свої бачення, викладені у вірші «О Родине и педерастах».

© Андрій Стебелєв, 2003

* Андрій Стебелєв — журналіст, поет, автор трьох власних поетичних збірок.