укр       рус
Авторов: 415, произведений: 44608, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2010.01.23


Ігор ОЛЬШЕВСЬКИЙ  

У “ЗАДЗЕРКАЛЛІ” МЕТАФОР


Олена Пашук – поетеса молода у повному розумінні цього слова: їй - … а втім, вік жінок, - навіть молодий, - краще не називати. Досить лише сказати, що кілька років тому Олена закінчила Волинський (тоді ще державний) університет імені Лесі Українки, а нині навчається в аспірантурі того ж вишу (тільки вже національного). А ще вона – одна з наймолодших членів (чи, - як нині висловлюються, - членкинь) Національної ж таки спілки письменників України (принаймні на Волині – про державу в цілому говорити не беруся), лауреатка та дипломантка багатьох літературних конкурсів та фестивалів і, нарешті, авторка трьох поетичних збірок -  “За поворотом мого погляду” (2000), “…і німі оплески” (2004) та “Солоні гнізда” (2005). Хоча ні, – вже чотирьох, бо ж на мій письмовий стіл щойно лягла нова книжка поетеси – “Седмиця”, що вийшла 2008 року в поліграфічно-видавничому домі “Твердиня”.
Від попередніх збірок “Седмиця” вирізняється насамперед тим, що містить не лише нові твори, а й вірші, вже опубліковані у вищезгаданих книжках О.Пашук. Але не поспішаймо чіпляти на видання наличку “Вибране” – це лише зовнішня схожість. Як на мене, “Вибране” – це ніби підсумок створеного письменником за певний проміжок часу. На це часто вказує наскрізне датування або й розташування творів за збірками – від першої до останньої за часом. Олена ж Пашук, cхоже, не допускає навіть думки, що такий підсумок для неї на часі: “Седмиця” – лише продовження розпочатих іще в дебютній книжці пригод ліричної героїні у країні поетичних метафор:

росла собі як яблунька
на рідному подвір’ї
птахи у коси
білі вірші вплітали
щоб була як наречена

отак і незчулася
як пересадили
батькам за спину
пустила коріння
на три метри в небо
та волинські птахи
все одно впізнали
по зів’ялих квітах на хустці
бо я давно вже не наречена
а приречена
на нове ім’я обертатися
Спасу яблука до ніг складати

Авторка, схоже, почувається у цьому власному світі цілком розкуто, хоча однозначно комфортним її існування навряд чи можна назвати, адже в “задзеркаллі” метафор Олени Пашук (як і в реальному житті) є місце як веселощам, так і болям, і, якщо пересічна людина мовчки переживає їх у собі, або ж реагує на них із різною мірою емоційної напруги, для поета кожна така подія – радісна чи сумна, або навіть трагічна, - є поштовхом до творення оригінального, часто персоніфікованого образу. У світі поетеси, мабуть немає жодної неживої істоти: речі, явища природи, пори року й доби є, поряд із людьми, повноправними (й того ж активно діючими) “героями” її віршів. Тому й запам’ятовується читачеві ніч, що порівнюється із густо завареною кавою (а отже, безсонна), горіхи, “вагітні казкою”, хвора від самотності (а може, знову ж таки, вагітна нею – судячи з характерних симптомів) кімната коханого,  час, що мерзне у складках снігу, вербові котики, які “нявчать”, немов справжні коти, церква, що “прийшла босоніж з костуром в руці з сусіднього села на поміч” тощо. Навіть тінь ліричної героїні заявляє про свій (бодай нічний) “суверенітет” і свободу власних дій:

роздягаючись на ніч
перекидаю через стілець
зношену тінь
чи варто прибирати те
що під покровом ночі
намагається у мої постоли влізти?

сплю солодко
не чую навіть
як у шпаринку під дверима
тінь моє тіло виносить

Попри те, що Олені Пашук під час мандрів “задзеркаллям” може уявитися, як на її руках відходить із життя ціле місто, де птахи скаржаться на людей, які загиджують вулиці, а мешканці не знають, “коли тут сонце сходить”, смерті як такої у витвореному поетесою світі не існує – люди просто в якийсь час перемагають силу земного тяжіння:
ти не помер
ти став космонавтом
може це й на краще
мусить же хтось пломбувати
озонові дірки

Одначе в цьому розмаїтті образів присутній незримий зв’язок із реальним життям – сучасним, а також і минулим (як от відлуння небаченої поетесою війни й незгасної пам’яті про її жертви у цитованому вірші):

тобі видко мене
коли вночі по вуха
вкриваюся ковдрою?
якщо ні – то я не буду
буду спати на даху
з-поміж згвалтованих березнем котів
і якщо ти вже там
передай привіт моєму дідусю
він теж став космонавтом
ще з 43-го року

Світ метафор Олена не просто творить - вона запрошує читача до участі (чи співучасті) в ньому. Це ніби тест на поетичну уяву, яка дає змогу побачити задуману поетесою “картинку” і навіть “увійти в неї”:

за моїм вікном
виросло дерево
з дерева голуб
із голуба небо
із неба дощ
із дощу смуток
зі смутку поет

Або:

до мене ластівки приходять
пішки
в’ють гнізда
під моїм порогом
і відходять

у мене квіти
ростуть корінням
в небо
а як тепліше
запилюють комах

При всій очевидності того, що Олені Пашук найближчими є  позаримові й позаметричні поетичні форми (переважно – вільний вірш без розділових знаків), вона не цурається й рими, а подекуди - й традиційної пунктуації (“Жовтневий день гуляє сивим містом…” та ін.), проте римоване слово поетеси таке ж розкуте (і ритмічно, і образно), як і її верлібри:

в руках художника неба палітра
бджоли святкують медовий місяць
а нам з тобою немає місця
на спині духмяної скирти літа

бо я на сніжинці ти на санчатах
їдемо в місто білих ведмедів
бджоли нам наступають на п’яти
на продаж маємо дзбанок меду

птахи склювали нам вслід мегаполіс
і тіло вивчило мову тіла
переселити таки зуміли
ніч нашу шлюбну на полюс

Окремо треба відзначити також здатність Олени Пашук до творення нових слів, хоч послуговується авторка цим прийомом нечасто й досить таки обережно – з почуттям міри (серед вдалих неологізмів у “Седмиці” можна назвати словоформи “ночетрус”, “сонцеднина”, “позазавтра”, “пахніти”, “заскоромовити” прикладкові сполуки на кшталт “хмари-ґрати”, “привиди-тіні”, “птахи-нелегали”, “плаття-латаття”). Однак деякі автори схильні включати у поняття “неологізм” або “оказіональне утворення” також незвичні тропи (так, свого часу Станіслав Тельнюк, досліджуючи творчість Павла Тичини, включав до числа новотворів не лише окремі слова, а й цілі образи, як-от “у всі знання узуємось”, “дні в нас мозольовані” і т.ін.). В такому разі поняття “оказіоналізм” цілком може поширитися в поезіях О.Пашук і на такі словосполучення, як відома ще з “Солоних гнізд” “гніда колискова” (є вона й у “Седмиці”), “п’яна злива”, “роззуті губи”, “коралові рими”, “карамельно-сірі очі” тощо.
При всій оригінальності метафор поетеси, не можна, проте, не помітити її особливої уваги до опису  хворобливих станів, які переносяться із людей на предмети, космічні об’єкти, явища природи і т.д. Вище вже мовилося про кімнату, яку нудить від самотності (вірш, яким відкривається збірка). Скажу одразу – я не прихильник гладенько “причесаних”, солодкавих образів (від надміру солодкого теж може занудити) і тому сприйняв згадану метафору цілком нормально, але, коли в інших віршах читаєш про “сколіоз Пізанської вежі” (теж цікавий, до речі, образ), про сонце, що “хворіє на онко”,  про вічко у в’язничних дверях, яке “на міопію страждає”, душевнохворих аскетів і т.д., мимоволі проймає тривога за авторку – хоч би не стали такі метафори самоціллю, “набудувавши лазаретів” у її “задзеркаллі”…  Де-не-де трапляються у Олени й кальки на кшталт “горшки”, “підвипивший”, “у чреві” тощо. Але всіх цих моментів їй цілком під силу надалі уникати, особливо, якщо врахувати той факт, що поетеса наполегливо працює над собою, пробуючи себе і в інших літературних царинах – зокрема в прозі (саме як прозаїк Олена Пашук виборола цього року Гран-прі на ІХ Всеукраїнському щорічному фестивалі сучасної української літератури “Просто так”, що проходив у м. Коростені на Житомирщині). Що ж до власне поетичної творчості, письменниця сама визначила свій стан як “віршову залежність”.  Диспансерів, де цієї залежності могли б позбавити, в природі не існує. І дуже добре.




Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании