укр       рус
Авторов: 415, произведений: 44613, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2010.07.08


ТАМАРА ДЯЧЕНКО

ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ АРТИСТ


                           
 

          Богдан Ступка.
 
          Це ім'я є синонімом гідності й шляхетності, духовності й культури України. Це аристократ духу, наділений могутністю акторського й людського таланту.
 
          З такою особистістю нас зводить доля, якщо ставиться до нас ласкаво. Мені пощастило: чoтирнадцять років тому, за моїм проханням, нас познайомив режисер українського кіно, лауреат національної премії України імені Шевченка Олег Бійма, в телесеріалах якого «Пастка», «Злочин з багатьма невідомими» та інших фільмах блискуче зіграв Богдан Cтупка.
 
          Актор розповів про свій родовід, витоки, про те, як усе починалося.
 
          - Я народився 27 серпня 1941 року під Львовом, в місті Куликові, - згадував Богдан Сильвестрович, - навчався у Львові. Батько мій співав у хорі Львівського оперного театру, дядько був солістом, і можна сказати, що я ріс в оперному театрі. Із семи років ходив до нього і  захопився театром на все життя.  
 
          Коли Богдан закінчив школу, він хотів вступити до Київського театрального інституту. Але мати сказала:
 
          - Вистачить нам одного артиста!
   
          Все вирішив, як часто буває в житті, випадок. Зустрів знайому, вона спитала:
 
          - Чому ти не вступаєш до театрального інституту? Одного хлопця відчислили зі студії, є місце.

          І Богдан терміново почав готуватися.
     
           - Я вчив вірші, байки. Взяв монолог Гамлета, причому російською мовою, українською не знайшов. А по-російськи я тоді розмовляв дуже й дуже погано, - розповів Богдан Сильвестрович. – Прийшов складати екзамени. Читаю байку – сміються. Монолог Гамлета продекламував якоюсь скоромовкою, сказали: «Досить! Заспівайте!» Я затягнув басом: «Взяв би я бандуру…» Морщаться. «Затанцюйте!» Ось тут я був король! Як я танцював, Боже мій, рок-н-рол Елвіса Преслі!.. Нам тоді забороняли, а ми все одно танцювали, тому що заборонений плід солодкий. Був у нас такий джаз-банд «Хома енд Оклахома» - вів його Ігор Хома, збиралися ми в якійсь польській школі, людей набивалося повно… А коли згодом в Будинку актора я затанцював рок-н-рол з Наталею Лотоцькою – нині народною артисткою України, так один актор аж позеленів: буржуазні танці.
 
          Але це вже було згодом. А тоді на екзамені в студії я затанцював, мене виставили за двері, порадились, потім покликали – і дали зіграти етюд. Я повертаюся з армії, відслуживши три роки, а моя дівчина – з іншим хлопцем. Я її бачу, а його обличчя не бачу, тому що він стоїть до мене спиною. У мене приступ ревнощів, я не витримую, вбиваю його, він падає – і тоді я бачу, що це мій рідний брат. Ось такий етюд треба було грати одному, без партнерів. Я не пам'ятаю, чим я там його вдарив, тому що був у сомнамбулічному стані. Коли я побачив, що це мій брат, і він мертвий, в мене покотилася сльоза. І от завдяки цій сльозі мені й сказали: «Приходьте завтра на заняття.» Ось так я став актором.
 
           - Коли б все можна було розпочати знову, ким би ви стали?
 
           - Не знаю, був би садівником або дубив би шкури, як мій дід. Але сталося так, як сталося, і я бачу в цьому знак долі.      
   
          Творчий шлях актора починався у Львівському театрі імені Марії Заньковецької, де він зіграв багато ролей.  А коли в 1978 році художнього керівника театру імені Марії Заньковецької Сергія Данченка запросили в театр імені Івана Франка, він забрав із собою в Київ актора Богдана Ступку, і той почав полонити серця киян. Це дуже важливо: актору знайти свого режисера, а режисерові – свого актора. Понад двадцять років тривала творча співдружність цих двох видатних Майстрів театру.
 
          Улюблені театрільні ролі Богдана Ступки – у виставах «Камінний господар», «Украдене щастя», «Дядя Ваня», «Чайка», «Ричард Ш», «Тев,є-Тевель».
 
          У Богдана Ступки багато різних титулів і премій. А починалося все колись з кінофільму «Білий птах з чорною ознакою» режисера Юрія Іллєнка, який одержав Гран-при» на УП Всесвітньому кінофестивалі 1972 року.
 
           - Життя – складна штука, - говорить актор, - і людина по натурі своїй дуже складна, в ній багато всього, різні фарби. І негативні герої значно цікавіші, я міг це грати, я це любив, це справжнє життя! Коли зняли фільм «Білий птах з чорною ознакою», незважаючи навіть на Гран-при, з одного боку нам кричали «Ура!», а з іншого – били. Дуже вже не схоже було на все те, що знімали раніше. Уперше було відкрито історичну завісу, фільм розповідав про хлопців з УПА, які боролися за Батьківщину. І в образі мого героя Ореста уперше в радянському кінематографі було показано трагедію людини.
 
           Ми йшли з театру імені Івана Франка. Стояли останні теплі осінні дні. Увесь спуск до Хрещатика сонячними полисками покривав жовтий лист. Розмовляли про життя та мистецтво. Прийшли до спільної думки: поки існує мистецтво, все можна перебороти, всі негоди.
           
          На початку 2000-го року Богдана Ступку було призначено міністром культури і мистецтв України. І він привіз театр імені Івана Франка на гастролі в Севастополь.
 
          Перед початком гастролей відбулася прес-конференція акторів театру з журналістами міста. Вони поставили Богдану Ступці багато запитань про цінову та репертуарну політику театру. Було і таке запитання: чи не побоюється він, що в російськомовному Севастополі вистави українською мовою не користуватимуться успіхом, що на них глядач не піде?
 
          - Ми в Москві граємо без перекладу, і в Пітері – теж. Що це за таке особливе місто Севастополь? Може, людина просто не хоче зрозуміти? У Греції кажуть: чим більше ти знаєш мов, тим більше ти людина. Я знаю російську, польську, трохи англійську. Я вивчив би й німецьку, французьку. Богдан Хмельницький знав шість мов, коли був полоненим у хана, оволодив татарською. У фільмі «Вогнем і мечем» я розмовляю польською, українською, татарською. Я вивчив кримськотатарську спеціально: вчив ночами, вдень одягав слухавки, гуляв містом, а у моїх вухах бриніла татарська мова. Та тільки після того, як я вловив музику в ній, я почав розуміти, що це таке. Так це ж татарська мова! А українська мова у всіх на слуху! Що там розуміти? Український театр бував у Ташкенті, Алма-Аті, на Далекому Сході, у Польщі… І скрізь всі розуміли. У Німеччині – там вже були слухавки, в Америці – йшли субтитри… Отож приходьте на вистави – і все зрозумієте!..
 
          І севастопольці прийшли – й побачили чудову гру акторів-франківців. І не випадково після вистав зал по десять хвилин не відпускав акторів зі сцени оплесками, вигуками «Браво!..», «Молодці!..» Так, всі грають чудово, але те, що робить у виставі «Тев,'є-Тевель» Богдан Ступка – це фантастика! Словами це не передати, треба прийти і побачити своїми очима, як він ходить, як говорить, як танцює, як розмовляє з Богом. І, нарешті, як вражаюче він мовчить! Просто стоїть на краю сцени і мовчки дивиться в зал – а глядачі плачуть!!!
 
          Спливло ще три роки. І знову театр імені Франка – на гастролях у Севастополі. І знову Богдан Ступка приголомшує – цього разу роллю Едіпа.
 
          Легенду про Едіпа поклав в основу своєї трагедії «Цар Едіп» давньогрецький драматург Софокл. Виставу в театрі імені Франка поставив грузинський режисер з світовим ім'ям Роберт Стуруа.
     
          Талановитий режисер поставив виставу, талановитий актор в ній зіграв. Ця співпраця дала той високий сплав творчості, від якого присутні на виставі глядачі отримали справжній катарсис!
       
          З 2001 року Богдан Ступка очолює  театр імені Івана Франка. Це не просто. Обов'язків та клопоту стало більше. Адже потрібно так керувати, щоб люди з різними характерами, звичками, здібностями були єдиним творчим колективом Національного академічного драматичного театру імені Франка.
 
          Важко? – Так. Але невипадково він є гетьманом українського театрального мистецтва. У нього сильний характер. Він справиться.
 
          Ступка буває різним: демократичним, жорстким, добрим… Проте, про доброту він говорити не любить.
 
          - В Біблії написано: «Ти зробив добро і не чекай за це подяки.» Цьому навчала мене бабуся, цьому навчала мене мати.
 
          - Чи віруюча ви людина? Чи ходите до Храму?
 
          - Так, я хрещений, віруючий. Але набагато важливіше, ніж кожного дня ходити до Храму, мати Бога в серці. Інакше нічого не зробиш на цій Землі!
 
          Люди театру стверджують, що хороша вистава живе п'ять років. За цей час її встигають подивитися всі, кому вона цікава. Плине час, змінюються вподобання публіки, старіє режисерське бачення, падає актуальність – і вистава сходить зі сцени. Але є вистави-легенди, які живуть на сцені десятиріччями. Вони приносять режисеру – ім'я, а театру – славу.
   
          В театрі імені Франка такою виставою, без сумніву, є «Украдене щастя» Івана Франка. Її поставив Сергій Данченко в 1979 році – і вже  тридцять років «Украдене щастя» йде з незмінними аншлагами.
 
          Колись кохали одне одного, клялись в вічній вірності Анна й Михайло. Але забрали Михайла до війська. Брати Анни сказали їй, що він загинув, і примусили дівчину одружитися з Миколою. Минув час. Несподівано «з того світу» з'являється Михайло…
 
          Можливо, ця історія так і залишилася б банальним трикутником, якби не дивовижна гра Богдана Ступки, чиє виконання ролі Миколи вважається неперевершеним.
 
          Тема приниженої і ображеної «маленької людини» не нова. Ще в дев'ятнадцятому сторіччі про це були написані твори, які давно стали класикою світової літератури. Богдан  Ступка грає свого Миколу, як «маленьку людину» з великою самоповагою. Він показує, як багато вміщує в собі світ будь-якої «маленької людини».
 
          Згадую наше знайомство. Ми зустрілися в театрі імені Франка, в гримерній артиста. Я ввімкнула диктофон, і Богдан Сильвестрович доброзичливо й залюбки розповідав про себе, відповідав на запитання, ділився творчими планами. Інтерв'ю вийшло вдалим, я була дуже задоволена. І тільки пізніше Олег Бійма сказав мені, що домовлявся з Богданом Сильвестровичем на п'ятнадцять хвилин – саме стільки часу міг виділити зайнятий артист на інтерв'ю з журналісткою з провінції. А проговорили три години! І я оцінила і людяність, й ввічливість, і інтелігентність Богдана Ступки.
           
          Коли, завершивши інтерв'ю, ми спускалися на Хрещатик, я помітила, що артист заледве кульгає.
 
          - Та ось, увечері виставу грати, а нога болить, - помітивши мій погляд, пояснив він.
 
          - А як же Ви на сцену вийдете? – співчутливо запитала я.
 
           - Я не тільки вийду, але ще й на ось таких «шпильках» вийду, - він показав пальцями висоту підбору.
 
           - Як на «шпильках»? – здивовано вигукнула я.
 
           - Та от граю жінку Марту у виставі «Не боюсь сірого вовка», - усміхаючись сказав  Ступка. – До речі, Ада Роговцева грає тут чоловіка.
 
           Ми попрощались. Я їхала вулицями Києва, і мій погляд раз-у-раз зупинявся на величезних афішах, з яких – в жіночому одягу, білій перуці, з червоною помадою на вустах – дивився на мене Богдан Ступка.
 
          Наступного дня він відлетів до Москви, де видатному українському артисту вручили премію імені Станіславського – за театральний сезон 1995-1996 років, в номінації «За найвищі творчі досягнення на сценах театрів СНД», за ролі, які він зіграв у виставах останніх літ. Це було міжнародне визнання чудового українського актора.
 
          До речі, премію імені Станіславського славнозвісний американський актор Джек Ніколсон отримав лише в 2001-му році, а знаменитий француз Жерар Депардьє – лише в 2006-му. Як кажуть, коментарі зайві.
 
           У Богдана Ступки дві любові – театр і кіно. Міжнародне визнання він отримав не тільки на театральній ниві, а і в кіно. У фільмі польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» актор зіграв Богдана Хмельницького.Цікавий, яскравий фільм! Польська преса стверджувала, що краща роль у фільмі – це Хмельницький.
 
          Богдан Ступка зіграв Генерала Сєрова в фільмі «Водій для Віри» і Старого в фільмі «Свої». На ХХУ1 Московському міжнародному кінофестивалі він отримав приз в номінації «Кращий артист». Знаменним фактом було те, що головою журі
був славнозвісний американський режисер, актор, драматург, продюсер Алан Паркер, який, за його словами, років десять ніде не бачив такого кіно, як «Свої».
 
           В грудні 2004-го року Богдан Ступка отримав премію Російської кіноакадемії кінокритиків і кінопреси «Золотий Овен». В лютому 2005-го був «Золотий орел» - за роль другого плану в фільмі «Водій для Віри». А потім вже – «Ніка», де Ступку висунули на головну нагороду одразу за дві ролі: Старого (фільм «Свої») і Генерала Сєрова (фільм «Водій для Віри»). Тоді вся преса писала, що Ступка змагається сам з собою. Йому вручили «Ніку» за фільм «Свої». А всього він отримав чотири призи: три – за «Своїх» і один – за «Водія для Віри». У 2007 році Ступка став лауреатом престижної російської премії «Тріумф» -  за видатні досягнення в мистецтві.
             
           «Дні польського кіно в Україні» у квітні минулого року  відкрилися допрем'єрним показом фільму видатного польського режисера Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні». Ступка зіграв у ньому польського олігарха, якому потрібно пересадити серце донора замість власного хворого серця. Донор – юнак-романтик, який вже двічі намагався звести рахунки з життям. Чим завершиться ця ситуація? Чи вдасться поганій людині-олігарху стати хорошою людиною?.. На ці питання відповідає фільм «Серце на долоні». За участь в  цій кінострічці Богдан Ступка отримав статуетку Марка Аврелія на Ш  Римському міжнародному кінофестивалі 2008 року (приз за кращу чоловічу роль).
               
           А ще він – академік Академії мистецтв України, нагороджений орденом «За заслуги», Почесний Киянин.
             
          До гастрольної афіші театру імені Івана Франка 2009 року у Севастополі війшло п'ять вистав, в  двох з яких зіграв Богдан Ступка. Це «Легенда про Фауста» та «Лев і Левиця», про який хочеться сказати окремо.
             
           В основі драматургічного твору американського драматурга українського походження Ірени Коваль – родинні колізії, точніше історія кохання, історія взаємин класика російської літератури Лева Толстого та його дружини Софії. За три години перед глядачем пройшли сорок вісім років сімейного життя, кохання-ненависті, яку Толстой та Софія Андріївна описували у щоденниках протягом спільного життя. Народження та смерть дітей, пристрасть та зрада, еволюція поглядів Лева Толстого та непорозуміння дружини…
               
          Люди, що сиділи в залі, зі школи знали Толстого як «дзеркало російської революції». А Богдан Ступка відкрив глядачам іншого Толстого, показав його во всій наготі складного чоловічого життя. Потрясіння від знайомства з цим новим Толстим, від могутньої гри актора було таким, що глядачі піднялися і влаштували Богдану Ступці овацію. Звучали вигуки «Браво!», на сцену несли квіти!.. Всі були в такому великому захваті, що ще довго не розходилися після закінчення вистави!..
         
           Кого тільки не грав Богдан Ступка: був царем Едіпом і королем Ліром, гетьманом Хмельницьким і гетьманом Мазепою, Майстром і Брежнєвим, Генералом і Старим, Воїном УПА й Слідчим, Олігархом і Молочником…
 
          І, нарешті, Тарас Бульба! Однойменний фільм Володимира Бортка знято з розмахом: тисяча чоловік масовки, сто п'ятдесят коней, сто каскадерів. Але в тому, що він став явищем кінематографа, повинна гра акторів – і, в першу чергу, незрівняного Богдана Ступки, про якого режисер висловився як про надзвичайно талановитого актора і мудру людину.
           
          - Ступка ідеально підійшов на роль Тараса Бульби, - сказав журналістам Володимир Бортко. – Вважаю, що він народився для ролі Тараса.
           
          А Богдан Ступка висловився про свого героя, що це – самурай, для якого честь - віддати життя за Вітчизну, для якого понад усе – Вітчизна та Честь.
             
          Але Тарас Бульба Богдана Ступки – це окрема велика тема…
             
          Шекспір сказав: "Весь світ – театр, і люди в ньому – актори.» Сковорода додав: «І кожен грає ту роль, на яку він поставлений". Богдан Ступка любить повторювати ці афоризми. Що до нього, то волею долі він зіграв багато цікавих ролей не тільки на сцені, але й в житті: Актор, Міністр, Художній Керівник театру, Президент Київського міжнародного кінофестивалю.
 
          - Справжнє мистецтво, - стверджує лауреат Державної премії СРСР, Національної премії України імені Тараса Шевченка, міжнародної театральної премії імені Станіславського й багатьох міжнародних кінопремій народний артист України Богдан Ступка, - завжди спрямоване до людської душі. Воно – сама душа. Правда, воно мусить бути дійсно високим мистецтвом.
 
          Натхненна високим мистецтвом Богдана Ступки, я написала вірш, який з великою повагою, від щирого серця присвячую Артисту, якого люблять мільйони!
                 
                              На нем – то рубище, то блёстки.
                              Сегодня – шут, вчера – король.
                              Но роль любая на подмостках
                              Его единственная роль,

                              Которая других дороже.
                              Когда давала шанс судьба,
                              Он примерял не платье – кожу
                              Вождя, патриция, раба.
           
                              Он был героем тем воочью,    
                              Живя, казалось, без затей.
                              И не швырял со сцены клочья
                              Преувеличенных страстей.
     
                              Он Мастер был, купец, заводчик,
                              Селянин – пахоту торил,
                              И с залом он – еврей-молочник –
                              Исповедально говорил.
       
                              Он благодарен был герою,
                              Исчерпывая роль до дна.
                              И потрясенная игрою,
                              Взрывалась громом тишина.

                              Парил, действительность отринув,
                              По грани вымысла скользя.
                              И с завистью дышали в спину
                              Враги, соперники, друзья!

                              Да, жизнь – театр!
                              А в ней – то блёстки.
                             То рубище, то вверх, то вниз!..

                              И вновь выходит на подмостки  
                              Его Величество Артист.


                                                                         


                                                                               ТАМАРА ДЯЧЕНКО
                                                                           




                     











Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании