Василь Кузан. 12.12.12. Вибрані поезії . Мукачево: Карпатська вежа, 2012. – 192 с.


Збірка вибраного - це завжди певною мірою апокаліпсис. Завершення якогось етапу творчості, його підсумок. Момент, коли
автор, виповнюючи себе, звільняється для нового наповнення.
        У Василя Кузана все значно цікавіше, у символічному ключі. Вже сама назва нагадує нам той «страшний» день, яким
всіх лякали: 12.12.12. А символізм от у чому. Збірку укладали дванадцять цікавих особистостей, з-поміж яких Євген Баран,
Мирослав Дочинець, Олександр Ірванець, Дмитро Кремінь, Оксана Луцишина, Валентин Кузан та ін. Кожен з них обирав по
дванадцять поезій, які найбільше до вподоби. При цьому є тексти, які можна назвати бестселерами, бо повторювалися у
декількох укладачів. Далі автори писали, кожен до своєї добірки, по дванадцять речень про творчість (і не тільки) Василя
Кузана. Ну і нарешті остання символічна репліка: презентація збірки відбулася 12.12.12. о 12:12.
        А тепер про вірші. Василь Кузан дуже тонкий лірик, майстерно викладає почуття на папір. Його тексти мають
сповідальний мотив: «Мою сповідь пронизує свічка/ І впускає тебе у мій вірш...». Глибока метафорика відображає таїнство
поетової творчості: «Вже ніч усміхнулась і, скупані в ній,/ Лягають на аркуш неправлені твори». А часом буває, що й «день
набряк на кінчику пера».
        Роздумує над філософськими темами життя: «Суддя жорстокий, злющий кат -/ Нагадує, що я життя/ Узяв, мов човен,
- напрокат...». Ще мить і зустрінеться «перестигла осінь саду», пересохле «сіно днів». Головне не спізнати як безжально
«стоголосо скиглить старість,/ Заповзає в душу смерть». Попри все найважче дається усвідомлення, бо «гіркий не сон -
пробудження гірке». Краще жити у відчутті, коли «мрії терпко-солодкі/ І повітря п´янке» і дарувати любов, «щоб душа
тремтіла».
        Розчарування в особистому житті також має місце у поетовій ліриці: «Ковзає твій погляд швидко, мимобіжно,/ Ніби ти
ніколи не дивилась ніжно». Але, мабуть, найважче спізнати чуття, коли «серце повернуло вже до осені,/ А в думках
купається весна». Адже кожен направду хоче сказати: «Зійдемось - ніби пазли - / Серця закричать оргазмом». Бо яка
невимовна радість усвідомлення того, що «Твоя посмішка пустила коріння/ в моєму серці».
        Цікавим видається прийом нагромадження іменників у вірші «Палітра почуттів». Автор у символічний спосіб передає усі
відчуття: «Відданість великому весіллю,/ Губи, голуби, голубизна». І разом з тим піддається розмірковуванню над загадками
життя: «Танець, таємниця, теорема,/ Усмішка, цілунки небуття,/ Фатум філософії кохання,/ Хронос, хіромантія, життя».
        Особливим за побудовою видається верлібр про кохання. Думка яскраво виразнена у кожному рядку:
У лабіринтах твоєї сутності
Немає виходу -
Є тільки вхід,
Як митниця.
Підійти може кожен,
Ввійти - тільки один.
        Усвідомлення різних сторін життя чітко прописане у творчості Василя Кузана: «Чорний вітер настроїв струну,/ І
надтріснуто скрипка заграла». Коли на душі важко, «свою душу сумну/ У троянди усмішок сховаю». Я «зітру зими помаду» і
«повінчають мене із весною». Заради кохання ліричний герой готовий на будь-які випробування долі: «Я буду йти у свій
останній сніг/ І буду першим поцілунком жити». Не завжди легко проживати моменти «у мокрих сплесках німих освідчень».
        У своєму творчому доробку Василь Кузан має й пісенний розмай: «Не дай, Боже, мені горя,/ Та й не дай нікому,/ А
дай, Боже, файну пісню/ Мені молодому». Шлягером стала його пісня у виконанні Степана Ґіґи «Золото Карпат»:
Золото Карпат, золото пісень,
Я несу до Вас у святковий день.
Хай вони дзвенять, хай лунають і
Щастя і любов будуть на Землі.
        Має у своєму доробку й пародійні та гумористичні тексти: «Що якби не Василі - / Звідки б діти на селі?!». Цікава пародія
«Знову не туди»: «Знову ми коло ваших грудей,/ А часами і трохи нижче». Або «Лиш би...»:
лиш би, коханий, хотілося і моглось,
лиш би, мій сонячний, діло дійшло до діла...
лиш би, допоки та бісова кава не вся ще скипіла -
музика ліжка скрипіла б, скрипіла, скрипіла...
лиш би тоді не згадав ти, коханий про борщ!
Тоді, справді, залишається відкритим питання: «А, може, Вам просто потрібен мужчина,/ Простий дегустатор прощань і
кохання». Бо кожен любить «скакати в гречку/ Тоді, коли вона цвіте»...