Нарешті небо нат Межьеріччьом Дунайу та Дністра* чьисто по Божому сі змелосердило й післало нам нанашка Цільа (Васільи) Кузана          національно сьвідомого Русина-Руснака-Бойка-Украйінцьі с Хусткойі Панонійі*, Вітцівшчьини Словйаньства, Звичайіма в йіх уснім переданьу вилелійаного й виколесаного. Заввага дльа затуманених: «цімборами іс шьестово отдьела Санкт- Петьербургской канцельарійі Йево Імпьераторскаво Вьелічьества»,  «Старозавітними настановами Ґьеста Ґунарорум», «Заповідьами Романійа Маре»,  «Московського Православного шовінізму», «Спадком Білогвардійскойі еміґраційі», «Маревом - Польска от Можа до Можа», «Словаками-небораками»,  «Товарішчьамі іс ФСБ Расьейі от Ґрінвічьа до Тіхаво Акьеана вкльучьайа Стамбул-град, Дарданели, Порт-Артур, Альаску ісконно Рускійе зьемлі», й решта ріжношерстнов нечистив  йака злітала сі на Срібну Земличьку, ги крукі на сьвіжу кров. Чьим більшій ти Русин-Руснак-Бойко-Гуцул-Лемко, Волиняк тим більши національно сьвідомій Украйіниць, патріот Руси-Украйіни, провда йе провдов йідна, ги Бох сьвіта ні додати ні відоймити мус сі мирити с тов шо Бох післов, бис провди ми, ги сьліпій бис проводири жьетьи на сліпо, тому ни бликшье до діла, а бликшье до історичного тіла нашьех довних-придавних, етнонім «Русь-Рутен»  зафіксовано в історичних джерелах, перша з яких датуйеться 17-м ст. до н. е.1 йак наріт ми з неба не впали ні з дошчьом ні з каміньом спільно з Басками-Іберами абориґьени Европи з високим рівнем осідлости, так звані  арійскі, індоарійскі народи зайди - номади, великого розуму ни тре мати вродженого вистарчьи  би ріжніцьу хопити дай Божье би гулувов, й борони Божье рукаме: шо підоймив то спожьев, на шо сі зашпортов то на зовтра си лишьев, рузумів шо у році більшье пісних днів, ги великодних кобасів, осілісьць віт льуду свого вимагала праці рук і голови свойих пйіть днів на себе впоті чола шестій Богови офірувов, не хлібом йединим жьетьи сі проваде. Нанашко Цільо, так надалі будемо го кликале з йиго позволині, з аналітичним складом рузуму орійентуйе сі у чьисі і в просторі ув памйіти йакого закоморовано вершкьи поколіні-поколінь йакі видніли сі, ги колос нат колосьом ліпшье з найліпшьех, мало того рузумійе шо куму більшье дано с того більшье будут питале, сьмілости хоч відбавйей, не дивуй сі дужье. Мені поважній батьар идного разу повідов, би знайу* ни занапастити тобі повім, два нас буде знало шо два то не іден, воден можье забути другій нагадати, шо чьужі жони бувайут ладні й дужье ладні чьирьис йідну мош розибрате на коліна вкльечье й, ги перет вобразом слова молитви переповісти, гріха бис ни замолив, ни роби круглі вока ти льудина, а не товарина, пири тобов подоба й образ Божій, біда і не мала, йа ти кажу, кажді бабі дітько в голу гріх всилив, бувало йі кажу шось повідай нашо с в писок води набрала! - Йа льубльу слухати! - Шось ми покажьи? - Йа на покас нич нимайу! - Дай! - Йа на роздай нич не майу! - Чьос прійшла? - Йа сі встидайу! - Розбирай сі йа ти поможу, не пережьевай йа ті в біді не лишу, бидвойе будемо си раде давали! - Бойу сі зи встиду згоріти! -Не пережьивай шо бде то бде, головне шо смерти не буде, провда наші у нас і капка в Бозі прихована віт нас, йідна сі встидала до року двойе ґітиск вродила, байка би кілько біди. Байка- байков у льубі байці провди більшье, ги вигаданого, йідемо далі: хто такі  МИ* і шо за нашьим МИ приховано?.. Йак так, то шо?.. На шо й віт кого?.. Йак наперіт знайемо шо наше МИ бис нас, ги МИ бис нього нич не варта, наше МИ нанаші совісти, льуде с школаме знайут коли тернину шчьепити на аличі сина сливка сі вроди, аличу на тернині жовта сливка сі вроде, сливкьи спожьели, с камінців йакесь такье, ги ни в льудій виросло - дрисьлінкьи роде. Не докінцьи вчьені кажут, шо здичіло в писок не лізе квас- квасенній зуп не встромиш, льуде повідайут шо наші Касі вмерла віт уроків, а німиць лікар мовив шо збраку соків (І. Франко), бедвойе, ги йагоди з йідного полі бис не казов шо йа ті в блут заводжу, ги блудник хлопчьика, на кілько лехко провду, очорнити на кілько тьишко вибілити. Наші віра* і розуміні віри хто МИ йакого роду йакого племени, бисіда, звичайі в йіх уснім передані - наше МИ, бис нас маленькье й мівонькье ми, ги й ми бис нашого МИ, нашье МИ живит нас нашьими соками, беремо до уваги, шо переступити чьерез наше МИ, дісьетов дорогов бійти хилит нас до гріха і робит пітшчепов* на які шо сі ни вроди манкурт бес роду й племене кругла сирота при живих родичах, ги омела - приречена по сьвіті райзувати. Фама нанашка Цілі, ги сьвітий дух нат Карпатами витайе кріпит нас у вірі, нашье з вами шчісливе зовтра, ги слова молитви: шо край то свій звичай, шо сільце то свойе слівце, шо друга хатка то цавкім инчьа гатка.
1В. Кирій, Л. Сікора, Давня Русь - неоміфи і реалії, Дрогобич,  2010.
В. Кирій, Л. Сікора, Етногенеза арійських та доіндоєвропейських народів. Історико-етнологічне дослідження, Львів, 2012.
В. Кирій, Л. Сікора, Етногенеза русинів, Дрогобич,  2014.
Звичай - Уклад суспільного життя нації, народу; культура, побут.
МИ - Генетичний код - єдина система запису спадкової інформації в молекулах нуклеїнових кислот у вигляді послідовності нуклеотидів. // Сингульована інформація про людину.
Межьеріччя Дунайу та Дністра - історично єдиний етно простір словян.
Хустська Панонія - геогр. Східна частина придунайської низовини.
Наші віра - Система уявлень про творця та взаємостосунки з творінням від найдавнішших часів.
Пітшчепа - Одноразовий результат генетичної продуктивності заснованої на несумісности.
Голова ВГО «Бойківське етнологічне товариство»  Любомир Сікора.