Якщо взяти божевільну стилістику Берроуза, замішати її на містичній інтризі "Аліси в Дивокраї" і додати місцевої мовної настоянки в дусі Подерв’янського - у результаті отримаємо феєричний коктейль дебютної прози авторки цього роману. Уявіть, що за сюжетом, виконаним у манері "нарізки", яку вигадали американські бітники, в’їжджає до квартири Принц на білому коні, надходить повідомлення з фірми "Грааль", шукати яку допомагають провідники - Михайло Полікарпович і Ганнуся. Тут же на Подолі малює вуличний художник, якого теж затягує у вир психоделії, яка править у романі, і далі вже стає зрозуміло, що мандрувати нам доведеться не Києвом, а світовою літературою, цитати з якої рясно розсипані дорогою. Сама авторка пояснює це ситуацією епохи метамодернізму, коли любов до літератури приймає найхимерніші форми, і будь-що знайоме може стати невідь чим незбагненним, як, наприклад, "пелікани", чиї предки у Середньовіччі годували своїх дітей власними серцями. Як авторка роману – невпинним потоком свідомості годує ангелів і демонів читацької інтуїції.