Ніжний присмерк. Дніпра ікона.
Над скіфською бабою – журавлі.
А там он, там он – зоря і коні,
Неба шмат на землі…

З того от вийде пісня правдива.
Після такої не шкода згинуть.
Якої долі, якого дива
Ще мені ждати на батьківщині?

Чи закрутити роман зі смертю?
Хай чорний коник мене чекає.
За білим світом, за круговертю,
Де слів немає.

Де Місяць – наче усмішка риби,
Зорею плаче космічна відьма.
І душі предків моїх – дулібів, –
Як білий вітер у травні, видні.

А далі, далі – тумани й магма.
Нема ні предків, ні навіть кисню.

Та є вже в небі Велика Мама
І вічна пісня.