укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.01.19
Роздрукувати твір

Ірина Шувалова

***

гроза пішла за темний мур дахів,
де все сидять безсонні наші ночі
і блимають проваллями очниць.
де білі тільця байстрюків-гріхів
одне об одне обігрітись хочуть,
вовтузяться, упавши долілиць.

там кілька несвяткованих річниць
сидять і мовчки розпускають коси -
так, наче хтось їх знову заплете.
там хтось шукає в сутінках суниць,
там хтось в пітьмі так жалібно голосить
і називає імена дітей...

там ще така густа трава росте,
що в ній, мабуть, не шкода і померти,
не шкода в ній згубити імена.
така трава, що забуваєш все -
немов її посіяли посмертно,
немов над нами виросла вона.

гроза пішла. за темний рубікон
своє важке поволочила тіло,
поколоте стернею древніх міст.
а місяць вибіг в білому тріко -
і ми аплодували, як уміли,
та все одно він втік за небосхили,
грозу вхопивши за вогненний хвіст.

(мій чорний день, поклич мене, поклич
тоді, коли втомлюся опиратись,
коли помре нарешті телефон,
коли листи зітруть мою адресу -
таки задовгу - зі своїх грудей,
коли забіга домом пустота
і біля ніг стогнатиме голодна,
і гризтиме за пальці уві сні,
коли сліди, що їх лишаю я,
тікатимуть налякано від мене,
ховатимуться в шафах і столах,
коли всіх блазнів, всіх моїх п'єро
металом нагодують на сніданок,
коли вже юдам цілувать христів
часу не буде і жалю не буде,
коли себе втомлюся обіймать
межи сирих і мертвих простирадел,
коли не буде вже про тебе снів,
не буде снів уже ніяких - тільки
стирчатиме скловата з-під повік,
коли всіх фільмів, всіх найліпших книг
замало стане, щоб прогнати темінь,
що залягла у скриньках передсердь,
тоді вже я не побоюся смерті,
я буду йти і в темряві світитись,
я буду майже вже одна із зір,
і морок не гарчатиме вороже,
а підійде й лизатиме долоні,
аж доки плоть не злиже до кісток,
та дав би Бог хоча б кісткам спокою...
коли гроза навалиться горою
на два мости моїх безсилих пліч,
мій чорний день,
поклич мене,
поклич...)

2007
© Ірина Шувалова
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні