Погуляли - і годі, і спати лягаймо на дно,
Хоч вчорашнє іще слід у слід невідступно ходитиме.
Розстели мені ніч, наче міллю побите рядно,
Будем поруч лежати і так, ні про що, говорити.

Злий пісок порожнечі горітиме в наших руках,
Спрагла бездотиковість триматиме свічку над ліжком.
Обійми мене - мертво, як птах, - обійми мене трішки,
Щоб мені між грудей так повільно твій голос стікав.

Наші тіні на стінах все зроблять сьогодні за нас,
Їх примарні тіла протанцюють нам нашу хворобу,
Хай холодним серпом золотих місяців колообіг
Кровообіг нам спинить - і зразу ж настане зима.

Що б було, якби третій між нас не лежав (чи то морок?)?
Що б було, якби ми не забули довершену мову
Пробігання по тілу поспішного вуст і долонь?

Що б було, якби нас якось звали інакше - не нами?
Що б було, якби камінь ти був - якби я була камінь?
Чи кохалися б ми капітелями білих колон?