У цій кишені — сірники,
у цій — Китай і вірші…
Над Україною — в кишені дірка.

Я знову без кобзи.
Під кобзу добре п’ється.
Лі Бо ображений:
— Говорити про поезію —
те ж саме, що переповідати,
який на смак український самогон.
— Краще послухати кумкання жаб,
яке в українській поезії
ніяк не тлумачиться
(втім, чого не відає поет, завше знає критик),
ніж чути крик мавп,
який у китайській поезії
завжди асоціюється з безнадійною тугою, —
відповідаю примирливо.
— А ти знаєш, що в Китаї
зламана гілка верби символізує розлуку?

На зрубаній вербі нарізаємо сало.
Лі Бо дивиться на мене крізь келишок:
— Прощавай, незалежна Україно!
— Мені її теж не вистачає.