Тодішньої весни дівчина сад до життя повертала, хлопець лісом опікувався — після кожного їхнього поцілунку на якомусь із дерев брунька розпускалася.
Уже в той час весна зі спини нагадувала (тільки ж хто її зі спини бачив?!) осінь із рахівницею, що, мов сердита жінка, яка чоловікову зарплатню рахує — листочок до листочка, а вітер дмухне — у руці порожньо.
Гілочка у вазі, наче хворостина, якою чоловік і жінка намагається завернути час.