Вдихаю дівчину.

Надто юна,
аби не нагадати мені,
що її мама
ще заміж не вийшла, —
як я вже з’ясував,
коли яблуня парфумами пахне,
а коли потом,
як я уже переконався,
що найсолодші плоди —
крадені.

І чим глибше вдихаю,
тим більше мій видих
схожий на зітхання.