укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44616, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.03.04
Роздрукувати твір

Віктор Балдоржієв

Прощание с белым конем

Лишь ветры поманят, и сумрак блеснет озаренный
Таинственным бликом далеких тревожных огней,
Спешу на тот зов, хоть буду убит там, рожденный
Завьюженной ночью в год вольных и мудрых коней.

Спешу на тот зов, где меня забивали камнями,
Где больно бывало за глупую гордость людей,
Где тенью незримой мой конь проскакал над полями,
Над прахом веками осмеянных, вздорных, идей...

Все ближе огни. И вспомню в степи опустелой -
Аркан просвистевший, мелькнувшую звонко узду!
Как страшно и жутко заржал жеребенок мой белый,
Шарахнулся дико, впервые почуяв беду...

Мерцали рассветы в дождях и дорожных тревогах,
И громче, и чаще во мгле полыхала пальба!
И в тысячах юртах дымились котлы на треногах,
И в избах станичных пекли аржанные хлеба...

И конь мой мужал, и во мраке был белой звездою,
А все остальное всегда оставалось враньем,
Остались в пыли укротитель с удавкой-уздою,
Возможные всадники с жалким, ненужным, седлом!

На меринах сивых свирепые люди скакали,
Стреляли в таких же несчастных, неверных, людей!
И в заревах дымных пожарищ бесследно сгорали
Станицы, улусы и особи лучших лихих лошадей...

Растеряны выживших морды... Они изумленно
Глядят, как пронесся неистовый белый скакун,
Земля от жестокой опять содрогнулась погони,
Но бег свой замедлил усталый и потный табун!

Вот также уйти бы! Ведь насмерть забьют тут камнями,
И снова мне только не мертвых, живых будет жаль!
А белый мой конь обгоняет судьбу. И над нами -
Бессмертный и вольный летит в бесконечную даль...

1990 г

1990
© Віктор Балдоржієв
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні