Ще раз весна,
Все та ж ясна
І пишна знов до нас прийшла...
І сонце світ
Нам шле в привіт, -
Природа знову ожила!..
В порі такій
В душі моїй
Якесь чудне чуття встає:
Таким чуттям
Ім'я не дам,
Не розберу я, що в них є,
Тут море дум,
Утіха й сум,
І наче жаль стає чогось...
Чого ж таке
Чуття тяжке
Мені до втіхи додалось?..


_____


О, знаю я,
Чого моя
Душа смуткує і болить,
Яка печаль
І що за жаль
Їй радість хоче затруїть...
Того вона
Балить, що зна
Непевність радощів своїх,
Що час мине
І поглине
Самую змогу бачить їх.
В природі ж сій,
Повік живій,
Вона бажала б вічно жить,
В красі її
Чуття свої
Хотіла б вічно веселить.


_____


Коли я вмру,
То в ту пору
Природі я себе віддам,
І тіло все
Перенесе
Вона у свій величний храм.
Ніщо ніде
Не пропаде:
Як їй, мені кінця нема;
В її красу
Я все внесу,
Що надала вона сама.
Без перепон
Її закон
Довіку буду я сповнять...
Та я смутний,
Що в добі тій
Я вже не буду існувать.