Опубліковано: 2008.07.03
Поетичний розділ: Філософська лірика

Марина Матвєєва

Во сне призналась в любви Поэту. Во сне ответил он мне вот это:

(…Тихо скрипела пустыня сарая
двери невидимой створкой жемчужной…)

– Что Вы, родная!… Я Вас презираю!
Вам диссертацию «Как быть ненужной»
тихо писать. Защищать – еще тише,
тихотвореньем в ночи растворяясь,
в той, где отснился я Вам мыслевспышкой
на умопленке, отнюдь не стараясь
ни проявиться, нырнув в закрепитель
памяти, ни появиться, ни сбыться…
Даромхранительница Вы,  порвите
все мыслеграфии!..

…эти  ресницы…

Страсть до беспамятства помнит бесстрастно память…

Вам, огнеживой, не приснится
Даже – о, как утонченно прекрасно:
под перегноем в червях расщепиться!..
Только стишонки остались. Читатель
ница,  как правило: страсти, надрывы…

Ладно, скажу: я завидую – нате!  –
Вам и тому, что Вы все еще живы.

2003
Симферополь
© Марина Матвєєва
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/14278/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG