укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44614, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.07.04
Роздрукувати твір

Василь Кузан

Стежка

            Стежка

                   1

            *     *     *

Рука сама торкається тебе
І погляд сам летить у твої очі,
Як два струмки, що поєднатись хочуть,
З надією чекають новий день.

Рука гортає складки почуттів
Ажурно білі і гладкі рожеві...
А ще гарячі, виклично червені,
Що не лишають шансів. Лиш інтим
Між тим і цим, уявним і реальним
Можливий в неможливості буття.

Така, мов пташка, що летить у вирій
І повертає зранку до гнізда
Мене ведеш стежинкою до раю,
З якого вже не буде вороття...

Та вкрав ключі хтось не святий, я знаю.
Рукою сліпо гладжу по стерні...
А ти ідеш, ідеш поперед мене,
Притягуєш і світишся мені.

Рука сама... І ноги йдуть. І очі.
І все єство, що так нестерпно хоче
Тебе теплом від ночі вберегти,
Мов білу пташку спраглого бажання.

Ключі ніхто не вкрав. Я точно знаю:
Ворота в рай відкрила ти сама.

                       
               2

        *     *     *

Вже довкола скошено траву,
Вже гудуть довкола літа бджоли,
Тільки ми, немов сільські ґринджоли,
Тягнемо кохання за межу.

Чи за обрій, що понад горою,
Чи у гори, де долин нема,
Бо у кожній вже сховались люди
Й висипали там свої слова.

Вже довкола визбирано зорі,
Висушено сіно... Тільки ти
Витоптала стежку серед поля,
Щоб по ній повз мене знову йти.

Пахне плоттю неповторне літо,
Кличе сонце спрагу до води.
А по стежці підкрадеться осінь –
Вітер вирве з рук твої сліди...

Золотом розсиплються надії,
Від ілюзій куплені за гріш...
А тебе зігріє і захоче
В поцілунки одягнути вірш.

2005
Довге
© Василь Кузан
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні