Опубліковано: 2008.07.21
Поетичний розділ: Філософська лірика

Марина Матвєєва

***

Крутится мещаночка-планета,
потиху завидуя звезде.

…Только звездность – не вершина.
Это –
           бездна в безнадежной пустоте…

Пользуясь лучами и дождями,
все вертясь – чего б не упустить
своего…
И все же, между нами,
иногда так хочется светить
собственным, неотраженным светом
некой Солнце – дивы между див.
Ей, конечно, до тебя, планета,
дела нет.
 
…Но не был бы правдив
Бог, когда бы не решил, что
                                                 светлость –
суть огонь,
                     живущий изнутри.

В собственном,
                          неотраженном,
                                                     пекле
ну-ка,
           ты
                 попробуй,
                                     погори!..

До другой звезды – миры и дыры…
А планета подлетит – умрет…

…Только
               бездна
                             безнадежной шири
выдержит такой
                             адоворот
пламени,
               озноба,
                             вспышек боли,
черноты –
                  навылет, напробой…

Видишь: Бог, пожалуй, что, с тобою,
тетушка планета. Бог с тобой…

2008
© Марина Матвєєва
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/14614/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG