Розтрушуючи пил старих альбомів,
Я змішую буденне й неземне…
Чужі світи, таких близьких геномів,
Які давно полишили мене…
Лиш спогади – єдиний шлях до Раю…
Чи не до Раю? Хочеш – вибирай…
А пожовтіла пам*ять серце крає,
І розум розтривожений питає:
« Ти сам хоч знаєш, де він є – твій Рай?»

Сиджу один… між пеклом і між раєм,
Гортаючи загублені світи…
Шукаю щось… мабуть… Себе шукаю,
Бо вже і сам напевно не згадаю
Хто «Я» - чи «Я», чи «Ти».