Каравело гріха, що нізвідки
Увірвалася - стриму нема,
Смітника фіолетова квітко,
Що була мені за діамант -

Дай забутися. Треми невловні
Тих очей, може, що й залата.
І лушпиння з блатної долоні
В сіре небо птахами зліта.

Може, вдасться, узяти й запити
Іншим поглядом, спиртом, Дніпром...
Хоч безсилі усі краєвиди -
В них під шкірою теж - твоя кров.