^^^^^^^^^^^^^^ заходився Vітер назбирати кVітів та лише розVіяв по землі суцVіття, але ті суцVіття не потрібні cVіту (бо надворі - літо), де усіх подіти? ^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^ Крізь очі відкриті – Ранок корінням світла вростає у мозок (ще й досі поживну суміш) ^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^ Терновий вінець карбує на шкірі звіти Гріхів минулих... - Я більше не буду... - Будеш! - Так, звісно, буду. Я буду! Я буду... Буду? А чим я буду й для чого я буду, Отче? ^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^ Від мозку (до мозку?) Пекуче коріння всюди. Заклеїти б очі чорним-пречорним скотчем. А потім зірвати його... просто так, з розмаху. ^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^ - Що далі? А далі - Трава ну і квіти, може... - Красиво... а можна, щоб вічно хмарини – дахом (хотілося просто...) Чому ж відвернувся, Боже? ^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^ зажурився Vітер, - ні нема, де діти геть в усьому сVіті зірвані суцVіття. не потрібні й кVітам вже забуті діти, лиш зима приVітно обіця зустріти ^^^^^^^^^^^^^^^^
|