укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2008.12.15
Роздрукувати твір

Іцхак Скородинський

Стихи для Виктории Шпак

Стихи для Виктории Шпак

В ноосферу поэзии русской занёс меня пыльный хамсин-суховей.
Сам собою, зарывшись в песок,
и,
проклюнувшись,
тут же расцвёл виртуально,
был срезан по шейку
и
вставлен в букет совершенно таких же, как сам,
полевых идиотов…
Так по пору сию и стоял бы я там,
из немногих – один…

Но!

Мимо Виточка шла и, воскликнув:
- Смотри ты, какой старичок-одуванчик пушистый!
Тут же кликнула-дунула…

Стал безобразен, морщинист и лыс я…

Но!
В тот же миг я увидел,
увидел,
увидел,
как пушинки мои разлетелись,
осели на всех на пяти континентах,
внедрились в сознанья и мысли…

И тут же
проросли, отцвели и умчались куда-то
мои сорнячки…

Их теперь долго, долго,
до самой зимы
никаким пестицидом не вытравить…

Но…

Дальше,
Дальше-то что…


* * *

Сквозь пророчества
скрежещущей фальши,
тошнотворчества Муз извращений
смёрзшихся вгвизгофорумов
и уж совсем
неперевариваемых
блюзоподобных ферментов звуко- и смысло-
у
и
из
вовлечений,
не сразу,
не абы,
а как в душу столовый нож –
нежнопротяжно –
небесная дрожь
судорог эро,
поэтооргазмом
последнего верхнего ля-ля-ля-ляаааа
пифии джаза,
пылающей этой эйлатскою ночью
в свете софитов
заворожённой толпе…

Медитируем вместе,
загипнотизированные
неудовлетворённостью
пресыщенности

Сошедши с небес…
На землю
сошедши…

* * *

Мне,
как слагателю верлибров
ближе блюз…
Там – воля-волюшка
и в наслажденьях каждым звуком,
в возжженьях жгучих чувств,
и пусть –
томительно и так вообразимо
и интеллекта мимо –
пусть…

Ведь я,
пробив башкой квадрат пейзажа Левитана,
там, где покой…
Я попадаю в странное,
…и в смех…
И – чудо!
Те пара фраз, пришедших ниоткуда,
которые,
хоть лопни,
я не смог бы написать…

Но, блюз…

И после…
Продолжать их, продолжать,
рождая стих, как соул, юзом,
который может длиться бесконечно…

Мне, как слагателю верлибров…

Только мне…

Во всесожженье самых жгучих чувств…

Пробив башкой пейзаж квадрата Левитана…

И в странное…

Мне…

Пусть.

* * *

Ваши образы… .
Как образа облаков,
…мимолётны.
Чуть глаза отведёшь,
а они уже громом гремят
и кипит в глубине их священный огонь, ослепляя сознанье навек…

А не так повернёшься, и –
вот тебе,
солнышко глупое ласково глазки слепит,
и весна,
и дожди,
и лукавая пеночка сюркает
что-то там,
…скрывшись в тенётах укрАинских конноспортивных засек.

* * *

И сосуда студёная власть.
О.Мандельштам

Чаша
для весенних цветов,
сотворённая
осторожными пальчиками
мариупольской девчоночки…

И,
как это она,
своими восторженными бирюзовыми глазками
вобрала в себя,
а потом
пере
и
воплотила,
угадав
все изгибы
танцующей
критской
дельфины?

Может быть, расписывая это –
пришёптывала мазкам слова своей первой любви?
И вложила в линии все свои надежды на…
И расцветила всё это верой в…

И вот оно, чудо – связалась разорванная на века цепь.
И соединились цветные глины Крита
и
небесная лазурь
велико и лепной Украины нежной моей.

......................................................

Чаша
для весняних квітів,
створена
обережними пальчиками
маріупольського дівчиська

І
...як це вона
своїми захопленими бірюзовими очима
увібрала в себе,
а потім
пере
і
втілила усе це,
вгадавши
всі вигини
танцюючої
крітської
дельфіни?

можливо, розписуючи її –
нашіптувала мазанням слова свого першого
кохання?
І вклала в лінії всі свої надії на...
І розцвітила все це вірою у...

І ось воно, диво –
зв'язався розірваний на століття ланцюг.

І з'єдналися кольорові глини Кріта
і
небесна лазур
великої і ліпної
України ніжної моєї.


* * *

Тьмы тараканьей монстрица – душа
бессонною сожжегши личность ночью,
отхлынула от сердца…

Ощутив…

Мгновенья облегченья и покоя,
как захотел я превратиться в идиота,
на тростниковой дудочке играть
да шлёпать босиком по бездорожью,
да морду подставлять дождю и ветру,
да так и сдохнуть под сиреневым кустом…

Мгновения, как вечность…

Ощутив…

…И русского простора, и идти,
на огонёк единственный,
что светит
за тысячи шагов…
Идти и знать,
что
там
моя
судьба…

Не спит и ждёт.
Волнуется…
Тоскует!

Но время зайн –
библейского тумана,
кикиморы
сомкнулись темью
в темени,
а
памяти клочки
ввернули всё
в сегодняшние будни…

И снова стала жизнь
безвдохновенной…

...................................

В тьмі попелиці,
монстриця – душа,
безсонною спаливши особистість,
від серця відсахнулася

...Відчувши.

Миті полегшення і спокою.

...Як захотілося мені,
перетворитися на ідіота.

...На

очеретяній на сопілочці заграти
та босоніж топтати шлях по бездоріжжю,
та пику підставляти, підставляти
дощу і вітру.

А потім...
Здохнути під мальвовим кущем.

Миті, як вічність.

Відчувши.

Та простору покинутої Слобожанщини,
і йти
на вогник на єдиний,
той,що світить
за безліч кроків.
Йти і знати -
там
моя
кохана.

Не спить.
чекає,
і ,
хвилюючись,сумує!

Але,
час зайн –
біблейського туману,
і потвори
зімкнулися
у темряві з марою,
а
клапті пам’яті
встромили
нинішнє
у будні.

І стало знов
життя,
як видих без натхнення.


* * *

Вот – слово.

Вот…
Лес в верховом перелётном огне,
Вот гибельный сон,
что засел по весне –
то слово.
Жар-птица,
фантом…
В пятерне –
другие.
Их много.
Они лиловей…
И чётче.
То – зыбкое,
легче и злей…
Елеза залезо,
жолы улипут…
Разжаренным бобликом
пыхсли
зузут…

* * *

Песенка беэр-шевского дурдомщика

Часы стояли и…
Стояли.

А годы шли куда-то вдаль.

Как на загаженном вокзале сплотились мглы,
часы стояли…

Текилой жилы жёг ”мистраль”.

Часы стояли…

Чёрт…

Стояли.
И оставаясь не у дел,
я спал в продавленном диване…

А свет меж тем,
меж век вскипал, и в миг, как стал он
уж беспредельно нестерпим…

Я отвернул лицо и встал…

Я стоя спал, без чувств, как зомби.
Как в вене тромб…
Как будто взлом был…

И чувствовал, как загудели,
внутри,
шмели…

Часы стояли и стояли…

И вдруг!

Пошли…

Они слагались в дни недели,
со мною шли,
но, вот, куда?!

Их каждый шаг звенел в ушах,
звенел…
Как всем нам в детстве пели
и трепетали провода.

Тут Скорой взвизг.

И я проснулся…



………………………………………..


...Прийшов,
до себе прийшов.

Я ж з України

У гостi …

Матiнко моя!

Чому я тут,
чому тут опинився,
чужий їм всім ?

І відразу
настає мені
кара…

Адже життя своє
я проспав…

І смерть проспав!!!

Тепер не сплю я зовсім.

А коли кінчається терпінням,
i спiвають третi пiвнi …

Щоб янголи не прилетіли з Міш-тори
і знову не забрали в дурхатинку…

Засовую у рот улюблену краватку,

Встромляюся обличчям між подушок.

І реву!

Реву, реву, як стогне Днiпр широкий,
неначе човен виринаю я з-пiд хмар…
I гну їм всім,
додолу верби гну високi,
перекликаючись з сичами у гаю…

    *     *     *

Поэты как подснежники
Поэты как подснежники –
без теплоты и нежности –
мгновенно засыхают….
На корню….
Так что же ты царапаешь
меня, своею лапою….
…Еще раз царапнёшь –
и я умру!!!
....................
Поети як ті проліски

Поети як ті проліски –
без чемності та ніжності –
миттєво засихають...
Дивись,
на корені...

То,
що ж ти,
що ж ти
дряпаєш
мене своєю лапою...
От,
вкотре
дряпанеш...






2008
Беэр-Шева
© Іцхак Скородинський
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні