Іде блондинка у центрі Риму,
підбори, міні-спідниця до рими.
І поглядом гострим очей зелених
підкошує всіх, не бере полонених.
Несе на собі тимчасову корону -
о signorina, о bella donna.
За нею вслід табун італійців
чорні гриви, пармезанові лиця.
І кожен хоче спіймати на євро
рибку підвиду „біляве стерво”.
Іде блондинка у центрі Риму,
з десяток років сховавши за гримом,
сховавши гордість, відкривши груди –
ось ви які нелегальні будні.
А в неї на серці світлина-ікона,
одна любов, не якась порціонна.
І серце так хоче додому, чи хоче?
Зелене море, і чорні очі.