По лісі бродив я. Писав на березах вірші. Золотими листками Сльозу вербі витирав. Батьківщині моїй Гірше ставало і гірше, А я не знав, що робити – Богів діставав із Дніпра. Стогнав їм: «Видибай, Боже! Розп’яті ми всі і горді. І села, й міста втомились Чекати раю не тут. Пора до сокири кликати Долями биті морди, Чи розбавляти горілкою воду, Як біль, святу»?.. Від себе втікають олені І птиці з гніздом під крилами. По лісі броджу із ножиком... Ховаюся від людин. Озера – Ікони вирію – З устами, мов книга, білими. І гірко сміється істина. І меле повітря млин...
|