…В тебе заходжу. Тіл двох биття.
Плоті тертя – це найвище буття.
Щастя! Благання! Кохання! Оргазму!
Простір згортається в лійку од спазмів.
В тебе шалений свій дух переллю.
Чуєш: у лоно пульсую-люблю.
Стогнуть пружини, зітхають і охають.
Скільки, кохана, ти мною не кохана!
Ноги злетіли в зоряне небо!
Хочу заглибитись глибше у тебе.
Вічність спресована в мить і світи.
Тільки два рухи: туди і сюди.
Збіглись в одно і кінець, і початок,
Жити й умерти, мовчати й кричати…
Ошаленій, розтерзай, обезумій!..
Позачасовість. Проснувся Везувій.