Свічка гарячими краплями скапує, тане,
Плавиться віск від вогню, як у домені сталь.
Чорні троянди, мов кров’ю запечені рани,
Плаче сонатою місяця білій рояль.

Сонце осіннє в вікно заглядає знадвору,
В променях зломлених склом розлітається пил.
Мов з давнини Балтазар і Гаспар з Мельхіором,
Бачу зорю. Чи дійти мені вистачить сил?

Золото, ладан і миро - дари ці для тебе,
А на столі жде квиток в бік один в Марракеш.
Знаєш, пілот уже поглядом міряє небо.
Знаєш, літак я спиню, але ж ти не прийдеш.

Байдуже крісло чекало свого пасажира,
Байдуже ілюмінатор дивився на світ.
Сумно і прикро - не треба тобі мого мира.
Чорним на біле спадає трояндовий цвіт.