Ти не приходь, пора моя чеканна. Є лиш чекання. Осені нема. Душі данину я сплачу повстанням. А потім – тіло в шрамах і димах. Ми учні смерті. Нам життя – це свято. А я люблю вас, люде, як себе… О як я перед вами винуватий! Так винуватий – швидше б до небес. Легенд епохо, ти ще не минула. Мій рідний ліс, ти мій дитячий ліс. Моя душа згадала і зітхнула, Зорю згубивши в пазухах беріз. І ти, і ви… Люблю, кого не знаю… Минає все. Минає. Промина. Сміливий вітер лірику гортає. Бабуся юна мріє із вікна. Гаряча синь. Я знав цю вишню білу. І друзі тут. Любили і пили. Так є уже… Щоб шабля не ржавіла – Зроби її із воску Й запали.
|