У статуї Венери Мілоської немає рук


Я богиня. І тому – що жінка.
Між минулим і між майбуттям
Сув’язі безсмертна павутинка,
Бо життя продовжую дитям.

Пил квартирний, повсякденний кіпоть
Очорняють золотий мій німб.
Легше богу з неба не злетіти,
Ніж мені – земній богині – з ніг

Замертво не впасти від утоми.
Це ж усьому треба дати лад!
Одягнуть дітей, прибрати в домі,
Чоловіка ввечері обнять.

Та нема ні ласки вже, ні сили.
Кинь газету, поможи мені!
На плиті і збігло, й пригоріло,
Борщ якийсь удався несмачний...

Тож не блискай ти на мене Зевсом.
Що тобі я, милий, роздерусь!
Цілий вік, як білка у колесі.
Справ а справ – і вже немає рук...

Я свята натомлена Кіпріда,
Крапля материнських вічних мук...
Тільки не кажи, що я фригідна.
Як тебе без рук я обніму?!