А далі все було книжково і шаблонно: щоночі втечі у Мілан, Париж і Лондон, на чорні ріки, діамантові копальні, нові світи у межах однієї спальні, де простирадлом розсипалися троянди, де на шпалерах оживали дикі Анди, де виринала з-під подушок анаконда, і я була новою дівчиною Бонда, уміло цілилась - і падала в обійми, і на марничку перетворювався біль мій, на серпантини кольорові паперові, чиї краї, бувало, ранили до крові, летів до стелі голос - білим птахом ніби, і яскравішали над головами німби... але розстрілювали рай оцей пречистий ранкові промені, безжальні, як фашисти. |