Опубліковано: 2009.04.06
Поетичний розділ: Інтимна лірика

Свiтлана-Майя Залiзняк

Весна


Не відвести очей. Ти, Вітре, надиш погляд...
Ти зазиваєш... Острах-лід стікає...
Зайти на ніч у жовтий храм Любові?
Спрокволу
               на поріг його
                                   ступаю...
Забула всі претензії, пориви.
У півчій храму Пристрасті співаю...
Мені так хороше,
                          так любо... милий...
Уявний храм.
                    Його ж нема.
                                          Немає?
А звідки передзвін:”Люблю...Люблю”?
Так не дзвенять кайдани,склянки, ґрати!
„За упокій” жалів я свічку запалю.
Спинилась їм лічба. Пливуть садок і хата...
Твоє мовчання, Вітре, пріапічне.
Хай сяєвом наповниться  душа!
Каштанів пригасають гострі свічі.
Отут за них не сплатиш ні гроша.
Пали мене шалено, безборонно!
З амвону долинають голоси:
„Богиня жде офір...”
                                 Палають скроні...
Мене – їй на олтар – неси...

2001
Полтава
© Свiтлана Залiзняк
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/19294/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG