1 Обійми... Поцілунки-роси... - О, Ранок!– М’ята шерехтіла. – Твоєю буду... до морозів... Якби не корінь – я б злетіла! А крас шептав: ”Чому ж ти – М’ята? Немов струна – стебельце–тіло... За гаєм є у мене хата...” Холодна М’ята паленіла... 2 Відмовили півсонні павуки, А шовкопрядів М’ята не просила.... Чудовний флер у спраглу пору жнив Плела невіста. Цвіркуни косили. – Плетеш вельон, фіранки чи... завісу? Ти легковірна. Не почуєш "гірко!" - Плети-плети...– хитались віти й квіти.– Вже Ранок звабив… гострооку зірку… 3 Наснилось М’яті: місяць уповні, Пливуть вони із Ранком у човні Прямісінько в обійми Прохолоди. Летіли журавлі, вербиці лист - у воду... За журавлями вслід – їх почуття. Курли... Куди? – несла луна з–за лісу. Лили дощі... А сльози каяття Леліли люрексом на тлі завіси... Кремезний Сіверко зірвав фату. Ніч зачудовано дививсь на гожу М’яту. З-за лісу Ранок у село прибув. Березі плів казки про білу хату...
|