1 Я – біла глина у твоїх руках. Нестримно кружеля гончарне коло… Вже обпалилась у п"ятьох печах… Уже на лик мій опадають зорі… Я - амфора. Залиш мене між тьми Забутих витворів. Гойдає сміх колишніх... Я застелю гончарний круг. Іди! Я вже остигла. Облетіли вишні... 2 Я вже боюсь не рук – своїх глибин, Тієї висоти, що над столами. Скажи, чи ти кохав, коли ліпив, Коли найперша піч вогнем залляла? В поливу ти додав сльозу і кров. Червіньку й сажу пізнаєш наосліп. Чому ж спинився? Ні, таки пішов – По глину і череп’я - в зимну осінь… 3 Ганчір"я. Стигми. Плями. Де ж зірки – Якими обсипала ніч та щедра? Опону смутку вчора відслонив – Хотів переступити в рай майстерні. На кучерях блищав міцний обруч. Біля мізинця – шмат масної глини… Тепер мене не візьмеш голіруч – У шосту піч навік переступила.
|