Повзе Руаном із майдану чорний дим
і розчиняє готику церков.
У ритмі плачу кованих підков
лишає маятник невидимі сліди.
А на майдані посідало вороння,
вервечками французьких молитов
підв"язане. Посередині - стовп.
Байдужий кат з візка коней не підганя,
щоб із бруківково-колісним дзвоном біг
не потривожив тіней в майбутті,
де місце уготоване святій,
переодягнутій на єретичний гріх.

Свіча полону закоптила лат іржу,
зщербився гострий меч об камінь зрад.
Повзе стіною лише тінь від грат,
бо Карл волань про допомогу не почув.
...Той міст заскреготів зубами ланцюгів -
чи плач, чи реквієм для юної Жаннет.
Комп"єн - стріла для голуба у лет,
майбутній вирок двох держав, двох королів.
Дитя села, чи гріх таємний короля?
Цнотливість Діви - непідкупний меч
в її руках розтяв столітній смерч,
що над безглуздям вінценосностей кружляв.

Палили лицарі - месьє і джентльмени
не єресь, не облуду і не гріх.
Палили весь жіночий оберіг,
таїну від начал Марії Магдалени.

2006 р. 08. 06.