Вона втекла від чоловіка в ніч: Обридли тумаки. Не чули діти, На жінку не напав голодний звір. Як вільна пума, розляглась на вітті... Та йшов її слідами муж-тиран. Догнав - і хижо засичав:”Спускайся! Спочило тіло від синців і ран? Я був господарем – і ним зостався...” Він не приніс квіток чи калача... Отак звірину ваблять жертви кості. Тих двох мій співвітчизник не стрічав. Те діялось посеред Пентекосту*. Ось-ось торкнеться кіс жаска рука! З верхів"я каменем упала Лінда. Сконав її мучитель - від стрибка... Втікачка ж приземлилась на коліна: Гнучкі ліани втримали її, За йоту від землі спинили тіло. А я згасаю в житі на зорі... Ліанами обвитись не зуміла. „Стрибок вниз головою опануй – І будеш жити вічно!” – глузд шепоче. Втікала я від... себе. Упритул. Тече небесна кров блаваток в очі… *– острів, архіпелаг Нові Гебріди, за легендою, батьківщина стрибків ”нагхол”.
|