1

На лаву дід кладе старий часопис.
Газет чимало забуває в парках люд.
Вітрисько чеше його сиві косми…
Ліхтар кигиче в сон: ”Засни… Пічкур…”

За ковдру - лист від сина, що в Канаді...
Ген по сусідству спить старий каштан.
Снує  павук невтомний сіть-загладу…
Несуть ґринджоли мрійні... Самота.

2

Спрокволу зажива стара ураза.
Хоч є домівка в діда Пічкура,
У сквер він чимчикує, вже щокатий,
Овечий плед на лаві розстеля…

Ні, не ляга на ложе – ще заласне.
Бесідує з каштаном, ліхтарем:
„Тепер хазяйка в мене є - Оксана!
До рук прибрала… Одіж всю пере…
Для чого я – безхатній – здався жінці?
Щоби вареники було кому ліпить!”

„Іди додому…
                     брате...
                                 поки світло…” –
Старий ліхтар над лавкою скрипить...