Виявляється, що я утаємничено
у буденностях щодня чекаю вечора,
і не розгадаю, звідки він прийде щораз
в чорнобілий світ рутинного і звичного.

Поскидає маски, позмиває вдаване,
витре білозубу цвіль нещирих усмішок ,
замість них обличчя розфарбує старанно,
а в очах запалить мерехтливу гру свічок.

Барвами мінливими вогнів неонових
висвітить ця ніч двозначність поглядів.
Та вони, як постріли з театру поля дій,
не вбивають, лиш туманять голови.

Між парфумами жадань гірчить жіночістю
незборима зваба Євиного яблука.
Так чому розгублено дрижить твоя рука
на межі поміж цнотливістю й порочністю?

2008 р.  06. 12.