Там небо починалося з трави.
Ти впевнив: не потрібні крила ширші
За ті, що мають жваві дітлахи,
Щоби злинати в льолях понад вишні.

Ти журавлину сипав на моріг...
Сліпим дощем укрив смагляві плечі...
А думка в’язала реп’яхом до брів:
Десь має бути світу приконеччя.

Ти лебедів, жар на долонях ніс...
У віражі освідчився - лукаво...
За крок до прірви жовтий замок зріс.
Я анфіладами сама блукала.

Підхмарні сосни з білками - довкруг.
З трьох парадизок яблучка - під ноги...
У скриньки я збирала мішуру -
Та бутафорія блищала, мов клейноди!

Обарвив казку в потойбічні кольори,
Які дарма шукати у палітрах…
Спромігся ти - Ілюзію створив.

...кого несеш в захмар"я нині, Вітре?