Щось так стрімко проходить повз, що спіймати його – несила, що вловити хоч оком – немислимо, мов намріялось чи наснилось... Щось жбурляє під ноги квіти, самотою шуркоче в косах... Дай ввібрати твій запах, літо! Дай залишитись ще на осінь!.. Дай відчути гарячий подих, пальці миючи теплим воском, хоч краєчок душі зігріти, загортаючись в хвилі голосу... Дай напитись тобою вдосталь, щоб хмільним божевіллям змило!.. …Щось так стрімко проходить повз, що спіймати його – несила...
|