Чи я помру Чи я помру, якщо вірші, Що рвуться із глибин душі, Не прочитаю вголос? Напевно, ні, та щось в душі змарніє. Вона зів’яне, почорніє, Мов зламаний у полі колос. Комусь я словом стежку перетну, Когось мої вірші позбавлять сну, Накличуть зграю зайвих мук. Та не руйнуйте з осуду межу. Я – ваше слово не суджу. То ж, не беріть мого до рук. Мої слова – не з розуму – від серця. Воно живе: і плаче, і сміється. Воно пульсує ямбом без упину. Я слово серцем промовляти буду. Це подих мій на повні груди. Допоки світ цей не покину.
|