Ці травневі пташки із людськими терпкими очима. Наша воля горбата їх, диких, напевно, смішить. Між ударами серця тихенько-тихенько, незримо Поміж ними і нами божественне щось пролетить. Кров згадає усе, що було ще, можливо, до крові. Реагую на тон, бо, як звір, забуваю слова... Ці травневі пташки, що в деревах сидять кольорових, Вже, здається, не вірять в дива. А дерева цвітуть. Так цвітуть – до гріха недалеко... А пташки так тихенько – що чути, як цвіт опада. Пригубити тепла із гнізда молодого лелеки Пада з неба вода. Я, закоханий, сплю на важкому торішньому сіні, Бо косити нове іще рано, ще рана, ще ра... Православні іконки ще онде – листочки осінні, Та уже по-язичеськи соки сичать в яворах. Класно в землю піти у таку-от міжзоряну пору, Коли все проростає із неї біліє, болить... Ці пташки на деревах... дерева ростуть на соборах І чекають пришестя, вже знаючи звідки й коли...
|