Знічев'я знов з вікна війнула прохолода,
Як спомин потайний, а може, рим сльота.
Чи викохана вкрай і випрохана згода,
Та, що в останню мить обличчя відверта.

Де розгорнувсь сувій нічного зорепаду –
Там бризки навпростець і курява сліпа.
Навіщо помічать, як споконвічна зрада,
Закута у пітьму, крізь неї проступа.

Той ледь помітний слід, той тьмяний відблиск туги,
Що тяжко так болить і важить над усе,
Чи стане досить сил заколисать удруге,
Допоки ніч його повз тебе пронесе.