Свiтлана-Майя ЗалiзнякМак і просо Я знаю жінку: сіє мак і просо, Стежки торує до сердець синів. Леліє павутиння в довгих косах… Та жінка - з покоління юних вдів. Любаві зрозуміти не під силу: З синів її статечних - хто є хто? Все ж, як годиться, навпіл їм ділила- Шкоринку, пряник, ласку, батіжок... Андрій живе за виярком у місті. Молодший, Гнат, злетівши із гнізда, Приніс в господу кралечку-невістку, Сховав прожекти в дідів портсигар. Ту слободу обходять землетруси. Чвар бурі хилитають живопліт. Підкова на цвяшку сичить:"Зірвуся..." Не в силі зняти струс чорнющий кіт. Низенький Гнат Андрія проклинає, Бо той придбав червоні „Жигулі”. Сусідчин цап край тину зубоскалить: „Фарбуй червоним, Гнате, ветхий віз!” „Візьму батіг, навчу вас жити мирно...”- Вдесяте присоромлює сусід. Любава здрастує в селі за Сквирою. Там ряст топтали батько її, дід... Вона синів однаково любила! Як зрозуміть Любаві: хто є хто? Щоб Гнат Андрія не підняв на вилах, Читає мати безліч молитов. ...Епістолку читаю на балконі. Не настає в сімействі злада-мир. Колишня атеїстка пише з болем: „Достигне мак - подамся в монастир…” Я бачу жінку: йде, простоволоса… Біля ікон стоїть між лиць сухих - Щоб загасився пломінь протиборства, Щоб Вічний Поклик завчасу притих.
|
2009 © Свiтлана Залiзняк |